Багато чого містичного відбувалося під час Великої Вітчизняної Війни. Якісь випадки вже давно забуті, а інші історії і розповідати тепер нікому. Ось одна з таких містичних історій ...
Йшла війна. Німецькі війська стрімко наступали, і здавалося ніщо вже їх не зможе зупинити. Жителі невеликого селища давно вже з тривогою чекали появи фашистів.
До жителів доходили страхітливі чутки, що непокірних німці розстрілювали, а їхні будинки спалювали. Молодь, яка поміцніше, в Німеччину відправляють, а тих хто послабже, в концтабори женуть.
Чули й місцеві жителі, що німецькі солдати вже в сусідніх селах облаштувалися, але чомусь до їх села ще не дійшли. Може, села цього на німецьких картах не було, або тому що дорога закінчувалася в цьому селі і починалися ліси й болота.
Зібралися якось мешканці на околиці села. Дивляться в далечінь, чи не йдуть бува німці. Дивляться та й думу думають, куди дітей своїх заховати. Звичайно, дітей-то небагато в селі, може німці і уваги на них не звернуть, але краще не ризикувати. А якщо щось трапиться, то жінки дітей своїх захистять? Мужиків то немає в селі. Всі на фронті.
Стоять жінки, думають, діточок до себе притискають.
- Що робити будемо, баби. Куди дітей сховаємо?
- Може, відправити куди-небудь на Урал?
- Який Урал, пізно вже, навколо німці. Нема можливості. Раніше треба було думати.
- Може під підлогу? Глибше вирити яму в яеомусь домі чи хліві та й сховати.
- Перевірять. Як знайдуть, то спалять потім село.
І тут одна жінка і каже.
- Кілометрів за сім звідси хатинка є одна занедбана. Лісник в ній жив. Помер він років зо три тому. Туди дітей давайте відправимо. Не сунуться туди німці. Болота і буреломи кругом. Не піде фашист туди, надто вже вони партизан бояться.
На цьому і порішили. Прямо зараз почали збирати харчі, щоби дня на три вистачило, та одягати діточок тепліше, ночі вже холодні. Нехай поживуть дітлахи в будиночку лісника. Може до зими німця-то проженуть, і повернуться діти в село.
Зібрали дітям вузлики з їжею, одягли їх тепліше, і повела їх баба Валя, найстаріша з усіх жінок, до будиночка лісника. Повела в ліс дрімучий, трьох хлопчиків і чотирьох дівчаток. Найстаршій дівчинці було на той час тринадцять років.
Вирішили, що носити їжу їм буде все та ж бабуся Валя. Німці не чіпатимуть стару. І стежити за нею не стануть.
Привела баба Валя дітей в хатинку лісника. Призначила головною найстаршу тринадцятирічну дівчинку, і каже:
- Приходити я буду через день або два. Близько до хатинки я підходити не стану, щоб німці не вистежили, а залишатим кошик з їжею буду он там, на пагорбі далекому.
З того місця хатинку не видно. А щоби ви зовсім не сумнівалися що це я, баба Валя, приходити я буду в своєму червоному пальто, що чоловік мені до війни купив. А як німців проженуть, тоді в село повернетеся.
Сказала баба Валя, поцілувала кожного і пішла.
Стали діти у хатинці жити. Поки були гриби та ягоди, ходили і збирали навколо хатинки. Буржуйку намагалися не топити, раптом німці помітять. Приходила до них баба Валя ночами, в своєму червоному пальто.
Поставить кошик з їжею і тут же йде. Жодного разу до хатинки не підійшла. Раптом німець стежить. А дівчинка, що за старшу залишалася, коли місяць на небі світив, пробиралася вночі ближче до пагорбом далекому, і дивилася з кущів, чи не стежать німці за бабою Валею.
Схудли дітлахи. Все частіше дощі тепер йшли. Холодно вже ставало. Попереду зима. Два місяці живуть діти в хатинці, Баба Валя тепер уже тільки два рази в тиждень приходити стала.
З першим снігом знайшли дітей партизани. Схудлих і голодних. Замість одягу лахміття одне.
- Як же ви тут живете, бідолахи? - запитує бородатий вояка.
- Так нам баба Валя їсти приносила.
- Яка баба Валя? З Семенихи?
- Так. З нашого села.
- Ех дітлахи, дітлахи.
Справа в тому, що село це німці спалили вже на другий день, як діти її покинули. Двох партизан поранених в сараї у баби Валі знайшли.
Жителів, що поміцніше, викрали кудись, а хворих і бідних розстріляли. Серед розстріляних і баба Валя була.
Як загибла баба Валя дітям їжу носила, так і залишилося для всіх загадкою.
По матеріалах: НОВОЕ И СТАРОЕ